19 грудня, 2011
Ніна ГОЛОВЧЕНКО, журналіст
Університет «Україна» було засновано 9 грудня 1998 року як унікальний вищий навчальний заклад, що надає освітні послуги усім бажаючим, у тому числі й людям з особливими потребами. Щороку напередодні свята тут відбувається низка заходів: різноманітні конкурси, творчі зустрічі, фестивалі, виставки тощо. Своїми враженнями від побаченого і почутого з Інтернет-виданням «Трибуна України» вирішили поділитися представники Студентського медіа-центру університету.
Вікторія СКРИПНИК:
«На святкування тринадцятого дня народження Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» зібралися викладачі й студенти з базової структури та філій, випускники, іноземні гості й просто добрі друзі нашої альма-матер.
…Величезна зала Будинку культури Київського політехнічного інституту, де проходило урочисте зібрання, з самого ранку почала наповнюватися радістю: організатори надували яскраві повітряні кульки, перевіряли музичний супровід, затверджували порядок виступів, зустрічали гостей із філій – Горлівської, Миколаївської, Хмельницької, Вінницької, Івано-Франківської, Новокаховської та інших.
Святковий концерт складали в основному виступи лідерів ІХ фестивалю творчості «Сяйво надій», який відбувся двома днями раніше, та виступи аматорських художніх колективів Центру художньої творчості університету. Справжньою перлиною свята став виступ театру тіней «Данко» із фрагментом спектаклю «Шепіт підсвідомості».
Між художніми номерами було оголошено результати фінального етапу «Сяйва надій» та інших конкурсів. Імен – нових і вже знайомих для великої вмуролівської родини – було безліч, що означає тільки одне: є порох у порохівницях! За тринадцять років свого існування університет набув потужного розвитку.
Любий ВМУРоЛе! Усі ці успіхи не лише на особистому рахунку кожного з переможців, а й на твоєму – університетському, спільному. І, вітаючи тебе з річницею, я бажаю тобі не збавляти обертів і розвиватися разом із нами. Бажаю, щоб кожен твій рік був сповнений тріумфів, щоб тобі завжди було чим і ким пишатися, щоб уся наша дружня родина могла щорічно збиратися у сповненій затишним теплом залі й вітати одне одного зі спільним святом, новими перемогами та великими здобутками!»
Ольга СТОЛЮК:
«Напередодні Дня народження Університету «Україна» відбувся щорічний IX фестиваль студентської творчості «Сяйво надій». Особливістю цього конкурсу є те, що в ньому можуть брати участь лише люди з особливими потребами.
Цей фестиваль не можна назвати ані шоу, ані конкурсом. Це справжнє свято, де зустрічаються дуже талановиті, вольові ОСОБИСТОСТІ. Вони не бояться дивитися життєвим незгодам прямо в обличчя, вони, насміхаючись над ними, день за днем ЖИВУТЬ, цінуючи кожен день, кожну мить цього життя. Вони не шматують свою душу на дрібниці, бачать у калюжі не бруд, а чисте, блакитне небо, − і тому ЩАСЛИВІ.
Дивлячись на них, замислюєшся над питанням: а чи потребують вони того до болю жалісливого погляду людей здорових? Переконана, що ні. Повага, захоплення, безмежна вдячність за те, що своєю творчістю вони, бодай ненадовго, але розпалюють вогонь людяності у наших серцях, виховують в нас жагу до життя, повагу до самих себе та людей, які знаходяться поруч, − ось яку гаму почуттів пережила я, перебуваючи у вирі подій «Сяйва».
Після концерту я поспілкувалася з глядачами. Ось їх думки.
- Чи зробили ви для себе якісь висновки про життя, про людей?
- Так. Я остаточно переконалася, що в нашому університеті багато що роблять для інвалідів. Щоб вони почувалися комфортно, адже для них цей концерт був набагато важливішим,аніж для нас …
- Це щодо заходу, а щодо життя загалом?
- Що потрібно цінувати кожну мить свого життя, бо ніколи не знаєш, що трапиться завтра.
- Для тебе особисто, ці люди − інваліди?
- Ні. Я вважаю, що вони такі ж люди, як і всі інші… Нині вони показали те, що нічим не гірші за здорових людей, навіть десь, у чомусь кращі. І нехай хтось із них не може ходити, зате добре співає, пише вірші. Я вважаю, що не потрібно акцентувати увагу на їхніх вадах, вони в цьому не винні… У багатьох здорових людей є теж різні недоліки, які можуть бути набагато гіршими, бо вони − аморальні. Ці люди − не інваліди, вони просто не такі, як усі, і в цьому їхня винятковість.
- Я помітила, що є ті, хто остерігаються таких, як ці люди. А деякі… навіть за людей не вважають.
- На превеликий жаль, це є в нашому світі, і від цього нікуди не дітися. Морально потворних, байдужих, агресивних людей стає все більше, проте ми всі потребуємо спілкування з доброзичливими небайдужими нормальними людьми.
«На святкуванні 13-ї річниці нашого університету я вкотре подумав, що найбільшою його заслугою є атмосфера людяності, милосердя, доброти, яка панує тут. Дивлячись, як натхненно танцює Олена Чинка, як весело й легко хлопці виносять на сцену візки зі своїми однокурсницями, як оголошують про здобуті студентами-параолімпійцями золоті медалі, мені подумалося: якби стільки високої гідності, незламності духу, жадання перемоги , оптимізму й віри було у нашого народу, як в оцих дівчат і хлопців «з особливими потребами», то ми б уже давно жили в іншій Україні.
Дуже сподобалось, як співав дзвінкоголосий тенор, п’ятикурсник Інституту філології Костя Гордійчук. А якими мистецькими обдаруваннями вражали нас студенти з Хмельницького, Горлівки, Вінниці! Справді, родюча на таланти наша земля, і так хочеться, щоб зійшло над нею Сонце Справедливості й Добра».
«У своєму вітальному слові президент «України» Петро Михайлович Таланчук поділився останніми новинами: 2011 року було збудовано й уведено в експлуатацію черговий (третій) корпус безбар’єрного містечка нашого університету. Проте борг КМДА за навчання студентів з особливими потребами донині не відшкодовано. Але, перефразувавши відомі слова Марка Твена, Петро Михайлович оптимістично запевнив: «Чутки про занепад університету «Україна» надто перебільшені!» І підтримав святковий настрій рефреном, який звучить на всіх заходах нашого ВНЗ: «Хай живе велика Україна – наша Батьківщина! Хай живе мала Україна – наш університет!»
Університет «Україна» став рідною домівкою для багатьох студентів з особливими потребами. Серед них – і я. Він подарував мені нових друзів та нові знання, а головне – відчуття того, що мої можливості не обмежуються лише фізичними. Що мої можливості – майже безмежні. Цього року я перемогла в номінації «Авторська пісня», а також була відзначена Другою премією в Конкурсі із соціальних комунікацій. До речі, саме з переможців цього конкурсу було сформовано Студентський Медіа-центр Університету «Україна».
Дмитро СЕРГІЄНКО:
«Тринадцать – это не так уж и мало. За это время «Украина», как дерево, пустила глубокие и надёжные корни в благодатные грунты науки, где переплелась с сотнями сотен других корней. Наших с вами корней-судеб, дорогие студенты-«украинцы»-именинники!
…В зале − аншлаг. Стихает шум, играют фанфары, ведущие говорят первые слова приветствия. Артисты дарят зрителям море положительных эмоций, будь то зажигательный танец или душевная песня. Многочисленные награждения: победители фестиваля «Сяйво надій», лучшие волонтёры, спортсмены, учёные университета получили достойные награды за свой труд. Раз за разом зал взрывался аплодисментами, услышав знакомые имена и фамилии.
Если бы нашелся тот, кто случайно забрёл на этот праздник жизни, и не знал (!?) об Университете «Украина», то почти наверняка у этого явно мистического персонажа сложилось бы прекрасное мнение о нашем вузе.
Лілія ГРИЦЕНКО:
«Головна ідея Університету «Україна» криється в самій його назві – розвиток людини. А він, як відомо, вимірюється не лише об’ємом IQ, а й рівнем моралі. Особисто я спершу трохи з острахом ставилася до людей з особливими потребами, тепер же це мої друзі, з якими цікаво та весело. Надзавдання університету – не лише допомогти таким людям максимально пристосуватися до навколишнього світу, який прогресує з небаченою швидкістю, а й навчити нас сприймати їх, як рівних. Це велика загальнолюдська місія. І ми з вами безпосередньо беремо в цьому участь.
Тож давайте пишатися тим, що причетні до такої великої справи».
Марина ЗЕНКЕВИЧ:
«На Дні народження нашого університету вперше в житті я побачила «жестову пісню». Я побачила на сцені справжні щирі почуття. Ви можете піти на будь-який концерт, але ви ніколи не побачите там нічого подібного. Це люди з обмеженими можливостями, але з безмежними талантами. Люди, які вміють радіти попри всі життєві труднощі. Вони не здаються, вони йдуть уперед!
Абсолютно здорові люди часто скаржаться на долю, постійно вживають слово «неможливо». А люди, яких називають людьми з обмеженими можливостями, піднімаються на сцену: співають, танцюють, читають власні вірші, показують цікаві номери і, нарешті, живуть. Ці люди приречені на постійну темряву, тишу і, нерідко, самотність. Але це люди з великим творчим потенціалом».
«А я із нашим «універом» хочу поспілкуватися наживо.
Университету «Украина» – 13. Он еще не взрослый. Но довольно мудрый подросток.
В нумерологии число 13 символизирует не только начало нового цикла и разрыв с прошлым, но и разрушение стереотипов, иллюзий, взгляд правде в глаза.
Попробуем на несколько минут представить, о чем говорят его стены.
- Здравствуй, универ!- Здорово…
- Тебе 13-ть)
- Да, переходный возраст.
- Куда переходишь?
- Перехожу дорогу на желтый свет.
- Кому?
- Машинам цинизма.
- Зачем?
- Судьба такая.
- Нравится?
- Приходится…
- Как отметил День варенья?
- Нормально. НТУУ «КПИ» любезно предоставил нам свой концертный зал. Там банально и тусили. Воспоминания, песни, танцы, почести. В общем, всё как обычно.
- Кто особенно вдохновил?
- Этюд теней театра-студии «Данко». И, конечно, номер Лены Чинки… Можно назвать его «Полет без крыльев». Зал, «преклоняя сердца», плакал.
- А ты летать умеешь?
- Я? Я – нет. Зачем. Университету летать не гоже. Он – приземленное учреждение. Хотя… Иногда покачивает…
- Почему?
- Недостаточно материальной поддержки… Ведь, кроме классического студента, мы учим инвалидов, сирот, чернобыльцев и других людей, имеющих статус социально незащищенных. Учим бесплатно, но создаем необходимые условия − безбарьерность, доступность; развиваем систему информационно-коммуникационных технологий, инновационные методики обучения, создаем систему адаптации и реабилитации, развиваем творческие виды деятельности. Т.е., создаем интегрированную учебную среду, где практически здоровые студенты и «особенные» чувствовали бы себя комфортно. Ведь, благодаря «цивилизационным» процессам экологическая ситуация на Земле катастрофически меняется, и людей с проблемами здоровья, которым нужен ОСОБЕННЫЙ ВУЗ, становится все больше…
- О чем грезится тебе?
- Хм… Парадоксально, но, как истинному гуманисту, наверное, о том, чтобы как можно меньше людей во мне нуждались. Но это, пожалуй, утопия…
Джерело: сайт "Трибуна України" - http://ukrtribune.org.ua/2011/12/universitet-ukraina-vidznachiv-chergovijj-den-narodzhennya/#more-9726
Комментариев нет:
Отправить комментарий